Если перечислить всех известных людей, чей жизненный путь хоть раз пересекся с Лукьяновской тюрьмой, то наберется не одна сотня громких имен. Недаром в "Своде памятников истории и культуры" этот объект значится памятником истории. Революционеры и оппозиционеры всех поколений, члены многих правительств, жертвы царских и советских репрессий... В период с 1897 по 1902 год здесь содержались члены Киевского "Союза борьбы за освобождение рабочего класса" во главе с Моисеем Урицким. Софья Богомолец, бывшая членом этой организации и поставившая перед собой цель свергнуть самодержавие путем террора, родила в Лукьяновской тюрьме сына Александра, который позднее стал президентом Академии наук УССР.

Вот и доигрались либеральные тюремщики до того, что 11 политических заключенных, нейтрализовав охрану, бежали из своих камер. Перебравшись в Швейцарию, большевики направили в Киев телеграмму: "Все вместе мы празднуем удачный исход нашего побега в ресторанчике у Рейнского водопада, о чем посылаем телеграфное извещение за всеми нашими подписями генералу Новицкому". Только тогда своеобразному режиму был положен конец.

Второй побег не включен в учебники истории, поскольку ничего славного в нем не было. В 80-х годах прошлого века криминальный авторитет Владимир Никуличев по прозвищу Пуля подпилил решетки в своей камере и, воспользовавшись невнимательностью надзирателей, выбрался на улицу. В 1992 году он погиб в автокатастрофе. И наконец, в 2004 году произошла попытка побега, о которой руководство СИЗО предпочло бы и вовсе молчать: двое преступников пытались выбраться из тюрьмы с помощью... сотрудницы изолятора. 37-летний рецидивист-"пожизненник", по его словам, поймал милашку на крепкий крючок любви. Он звонил из камеры по мобильному телефону. (Кстати, начальник тюрьмы рассказал, что недавно для Лукьяновского СИЗО закупили оборудование для глушения разговоров по мобильному.) Писал записочки, которые передавал в окно "кормушки": "Милая моя! Я увезу тебя на далекие острова под пальмы, где мы будем поедать горы фруктовых салатов с клубнично-ванильным мороженым, запивая шампанским". И замужняя 39-летняя женщина, воспитывающая маленькую дочку, купилась на эти сладкие слова! Она передала осужденному пистолет ТТ и нож.

Двое соседей по камере, ранив инспектора-кинолога, взяли в заложники охранника и вырвались во двор, но, убедившись, что не в состоянии перемахнуть через высокую опутанную проволокой стену, сдались. Для пожизненных заключенных (за попытку побега приговоренным добавили дополнительно по 12 и 13 лет лишения свободы) ничего не изменилось. Их пособнице, инспектору СИЗО, дали семь лет заключения.

Прогулка по СИЗО казалась увлекательной и даже приятной - интересно ведь все посмотреть, зная, что через час выйдешь отсюда! Но, вновь оказавшись возле ворот тюрьмы, я почувствовала неожиданную сильную усталость. "Аура здесь такая, - пояснил Балдук. - На самом деле в тюремных стенах никому не хорошо..."

Из известных политических деятелей в тюрьме сидели в 2001 году лидер БЮТ Юлия Тимошенко, в 2007 году несколько дней - бывший министр транспорта Николай Рудьковский.

На спецпосту "Лукьяновки" бывали и "громкие" фигуранты: профессиональный киллер Суворин (на счету которого 18 убийств, в том числе убийство Теймураза Савлохова, брата известного криминального авторитета Солохи), серийный маньяк Анатолий Оноприенко (застреливший 52 человека, в том числе 11 детей).

Добавлено (17.01.2011, 13:57)
---------------------------------------------
Київський слідчий ізолятор

4050 м. Київ, вул. Дехтярівська, 13, (044) 483-79-27

Київський слідчий ізолятор - початково у XVIII столітті Київська тюрма знаходилась на території оборонного спорудження та Печерської фортеці і називалась Київським тюремним замком.

Однак, у квітні 1827 року Московський головнокомандуючий при огляді в Києві державних споруд знайшов тюремний замок тісним та потребуючим розширення, звіривши плани наявного тюремного замку з нормальними планами, виявив, що у Київській тюрмі є можливість розмістити лише до 90 осіб, а не 340 ув'язнених, які знаходилися в споруді під час огляду.

Далі говорилось, що: "Полезнее будет вьістроить новий тюремний замок сообразно цели, назначению и настоящим требованиям". Цей висновок підтвердив і губернський прокурор, цитую: "Замок обветшал до такой степени... настолько нет возможности содержать их (арестантов-прим. автора) по роду преступлений и по возрасту, но даже одна часть женщин по совершенной сомнительности их отделения, помещаться в отделении от мужчин...".

З цього часу починається тривале, понад 20-ть років, листування про вибір міста та будівлі нової тюрми.

У 1856 році записано: "Київський тюремний замок повинен бути побудований поза фортецею". Під будівлю була обрана і височайше затверджена місцевість за колішнею Житомирською заставою. Проект тюремного замку удостоєний Височайшого схвалення у січні 1952 року.

Листування продовжувалось. 27 жовтня 1861 року губернський архітектор Іконніков - виконавець робіт по будові тюрми у рапорті написав: "Приступаючи до побудови іконостасу для церкви новобудуючогося Київського тюремного замку, маю честь покірніше просити Губернський комітет не лишати мене права вибору ім'я святого, ім'ям яким повинна бути відбудована означена церква".

Будова нового тюремного замку на 600 арештантів, розпочалася: "кам'яна, крита залізом, в три поверхи, а на четвертий підвальний... довжина 39, а ширина 7 2/3 сажені, з двома по кінцях заворотами, кругом кам'яна загорожа... і була побудована у 1863 році. На побудову затрачено 185872 карбованці 78 копійок. Нічників на цю побудову було потрібно по кількості арестанських камер-64, лазаретів-5, караульних-2, у коридорах-22, сходи-12, у чотирьох кімнатах наглядача і кухні-5, на вулиці-4 і у воріт-1.

У той же час при тюрмі обладнується столярня, переплітня та інші майстерні. У 1891 році вирішується питання про розширення будови тюрми. У 1909 році побудована ще одна нова чотирьохповерхова будівля. На території господарчого двору був розташований автогараж на чотири автомобіля, а також гуртожиток для особового складу на 100 ліжок. Ліміт наповнення на 01.07.1950 року складає 2000 чоловік. Корпус №1 в народі називався "Катеринівський", складався із чотирьох поверхів в яких знаходилось 82 загальні камери, 26 маломісних камер і 15 карцерів. Корпус №2 побудований у 1910 році і у народі називався "Сталінським", складався із чотирьох поверхів, в ньому знаходилось 28 загальних камер і 32 маломісні камери.

Лікарня побудована у 1910 році, складалась із двох поверхів і нараховувала 15 палат.

На території режимного двору знаходився одноповерховий корпус для жінок з дітьми на 11 палат (з архівних матеріалів: за період з січня 1948 р. по грудень 1950 р. у Київській тюрмі народилося 186 дітей).

Охорона тюрми складалася із 7 зовнішніх постів і 22 внутрішніх. Вимоги до особового складу були поставлені дуже жорсткі. Так, за сон на посту до наглядачів застосовувались такі міри впливу, як арешт і утримання на гауптвахті, а у деяких випадках матеріали передавалися до суду військового трибуналу.

До липня 1945 року конвоювання арештованих до судів, на слідство, доставка до тюрми проводилась у пішому порядку. У зв'язку з виходом інформації по арештованим, попередженню втеч, підвищення надійності конвоювання 25 липня 1945 року начальником тюрми капітаном Журавльовим видається наказ (без номера) про заборону видачі арештованих конвою, у якого в наявності не має автомобіля.

З кожним роком приділяється більше уваги побутовим умовам спецконтингенту, удосконалюється система охорони, вводиться внутрішній зв'язок.

На 31 жовтня 1956 року, ліміт наповнення складав 1930 місць, п'ять веж із шести переобладнано і побудовано із цегли, корпус №2 та лікарня опалювались паровим опаленням.

Охоронна сигналізація нараховувала тридцять вузлів і переобладнана під двухсторонню. Вводяться у експлуатацію внутрішні телефони і комутатори на 100 абонентів. До 14 прогулянкових дворів добудовується ще один. У підвальному приміщенні будови господарчої обслуги розміщуються: столярня та швецькі майстерні. У адміністративній будівлі вишукується можливість та добудовується кімната для розводу особового складу.

У 1965-1966 рр. ведеться будівництво цегляного паркану від вежі №4 до вежі №5. Від СІЗО №1 УОЗП відходить частина території де на теперішній час розташовано автогосподарство Управління області та шпиталю заводу ім. Артема.

З 1966 року по 1995 рік ведеться інтенсивна забудівля території та переобладнання наявних будівель. Так, у 1966 році завершується будівництво нині двохповерхового жіночого корпусу та пральні (розміщена у підвальному приміщенні).

У 1971 році завершується будівництво нині двоповерхової будівлі медико-санітарної частини.

У 1973 році побудована одноповерхова будівля КПП, де додатково розміщується канцелярія та група кадрів, у 1991 році добудовується другий поверх та додатково розміщується два кабінети МСЧ, архів групи кадрів.

У 1976 році завершується будівництво приміщення архіву СІЗО та гаражів. Ця будівля завершує спільне зімкнення загорожі території, і на сьогоднішній день її загальна площа складає 29405 кв. м. (1950 рік - 62860 кв. м.).

У 1981 році до слідчого корпусу (Столипінський) добудовується чотирьохповерхова будівля з 22-а загальними та 42-а маломісними камерами. На верху будівлі розміщується 15 дворів для прогулянки спецконтингенту. На першому поверсі розміщена лазня для санобробки підслідних.

У 1984 році на території господарчого двору завершується будівництво їдальні та клубу особового складу, а у 1985 році - спортивного залу, сауни, тренажерного залу та овочесховище цієї будівлі.

У 1986 році будується нова споруда у якій розміщується господарча обслуга та учбово-виробнича майстерня, а у 1994 році до неї добудовується приміщення харчоблоку, їдальні для засуджених господарчої обслуги.

У зв'язку з із ростом злочинності та переповнення камер, у 1995 році будується чотирьохповерхова споруда на 20 камер, яка з'єднала слідчий корпус із корпусом неповнолітніх.

В августе 1997 года запущена в експлуатацию хлебопекарня (пекаря доставили из колонии где уже работала пекарня), которая обеспечивала хлебом спецконтингент, и давала возможность отпускать хлеб по безналичному расчету ЛТП-66. Фактически отпуска хлеба не производилось по причине нехватки на собственные нужды. Содержалось в 1996-1999 г. от 2800-3000 чел.

За чотири місяці 1997 року економія коштів установи склала 20550 гривень. У вересні 1997р. здається в експлуатацію теплиця, в якій вирощується зелень для їдалень спецконтингенту та особового складу.

Проводиться подальша робота по приведенню умов тримання спецконтингенту згідно вимог Держав Ради Європи.

У 1998 році на корпусі, де утримується господарча обслуга обладнується капличка, яка по теперішній час співпрацює з Православною церквою Київського Патріархату. Цього ж року було висвячене приміщення каплиці та закріплений настоятель "Отець Павло", згідно Указу Київського Патріархату Української Православної церкви №110 від 27 грудня 2000 року: Настоятель церкви Праведного Іова Багатостраждального призначається протоієрей Павло Основенко. На теперішній час настоятель храму "Отець Павло" двічі на місяць та в релігійні свята проводить богослужіння, таїнство сповіді. Із числа засуджених сформовано церковний хор, який приймає участь при проведенні богослужіння.

Проводиться подальша робота по приведенню утримання спецконтингенту згідно вимог Ради Європи. На даний час в установі знято з вікон жалюзі, які замінено спеціальними решітками. Починаючи з 2000 року та по цей час проводяться роботи по встановленню відеоспостереження за всіма об'єктами установи. Завершуються роботи по будівництву фасадів корпусу для неповнолітніх та медичної частини. В 2004 році завершено переобладнання системи зв'язку (як оперативного так і загального), переобладнано системи КПП №1,2 згідно з вимогами діючого законодавства (встановлено металодетектор). Для проведення слідчих дій переобладнано слідчі кабінети згідно з дотриманням мір безпеки. Завершено переобладнання камер для осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.

В період з жовтня 1897 року по серпень 1902 року були заарештовані та тримались у в'язниці члени Київського "Союзу боротьби за визволення робочого класу" на чолі з Урицьким М.С., який пізніше став відомим діячем Української Радянської Республіки. Богомолець Софія народила сина, який пізніше Президентом академії Наук УРСР.

В серпні 1902 року утримувались Марія і Ганна Ульянови (сестри Леніна), пізніше в лютому цього року був заарештований та утримався у в'язниці Д. Ульянов. Після Жовтневої революції в київській в'язниці утримувався видатний український діяч-демократ письменник Вінніченко, а за радянських часів проходили етапом до Сибіру Чорновіл В.М., Лук'яненко Л., Стус та інші українські політичні діячі.

З 18.11.1990р. по 12.05.1991р. та з 19.07.1991 по 25.08.1991 роки в установі тримався Хмара Степан Ількович, з 13.02.2001р. по 27.03.2001р. - Тимошенко Юлія Володимирівна, з 18.01.2002р. по 12.04.2002р. - Шкіль Андрій Васильович, з 12.04.2005р. по 02.08.2005р. -Колесніков Борис Вікторович.

За час існування колонії її очолювали: 1943-1945рр. — капітан держбезпеки Потнарев 1945-1963рр. - підполковник Журавльов О. 1963-1966рр. - підполковник Чепіль М.

1966-1979рр. - полковник внутрішньої служби Єременко В.В.

1979-1987рр. - полковник внутрішньої служби Мельниченко Олександр Іванович

1987-1992рр. - полковник внутрішньої служби Конорчук Петро Степанович

1992-1994рр. - полковник внутрішньої служби Босак Сергій Миколайович

1994-2000рр. - полковник внутрішньої служби Карандюк Віктор Миколайович

2000р.-2007рр.- полковник внутрішньої служби Скоробагач Іван Васильович

2007р. - Начальник СІЗО по теперішній час - полковник внутрішньої служби Балдук Олександр Григорович

09.03.2010г. Обязанности начальника СИЗО выполнял Е.С.Домбровский